Carpe Diem

Останні дні зими...Знаєте, а людина дійсно непередбачувана особа. Адже тільки ми чекали на зиму, писали статуси " скоріше б сніг, зиму..", як вже через місяць кажемо, що так "дістав" мороз та сніг, хочеться сонечка й весняного буяння..
Чому все так? Чому ми настільки мінливі у своїх думках, поглядах, настроях?
Життя летить позв дуже швидко, якщо ти сам не станеш на його колію й не спробуєш зупинити мить..Carpe Diem - Лови день. Я думаю, що недаремно багато філософів античності схилялось до цього вислову, адже кожен день, то твоя сторінка.. І тільки від тебе залежить, якою вона має бути.
Звичайно, хочеться й літа посеред лютої зими, й цукерок, коли сидиш на дієті, й гарної оцінки, коли нічого не вчив... Але ж не можна на цьому зациклюватись! 
Бо більшість людей змінюють свою меланхолію на депресії, починають самі заглиблюватись у те, чого по суті немає..
Життя набагато простіше, ніж ми самі його уявляємо!
Можливо, не все залежить від тебе, але,принаймні, відсотків 80, то точно)
Головне навчитися бачити плюси в усьому й тоді життя стане легше)

Раніше я теж переймалась, але врешті-решт зрозуміла, що все, що не робиться, то на краще! Зима теж по-своєму класна..Адже сніжки, теплі светри та ковзанка, то тільки дещо, що можна згадати. Так само й наше життя... Воно у твоїх руках. Просто встань із дивану, відкинь ноут/планшет/телефон і вийди пліч-о-пліч до нього. Воно розпахне до тебе свої невідомі сторони.
Хоча б, почати з книжок...
До 10 класу я не розуміла людей, які у вільний час читають книжки, замінюючи їх фільмами чи прогулянками. Як,як можна замінити бездушну книжку на емоційну стрічку, де актори живуть своєю роллю?
Виявляється, можна. За останній рік я прочитала таку масу книжок, що навіть перелічити важко.. Постмодерн, то круто, можу я вас запевнити. І теж можна плакати, радіти й жити одним життям із героєм. Книжка ніколи не відтворить перед тобою картину, як у кіно, проте ти можеш побудувати її сам, що набагато приємніше та рідніше...

А музика, як можна забути про нашу другу душу...Без неї я не уявляю свого життя, чесно. Вона супроводжує мене у моменти радості, смутку, драйву та меланхолії.
Тато каже, що мій телефон,то безкоштовна радіохвиля) Можливо, він має рацію. Проте я ніколи не зможу викинути пісні, які просякнуті спогадами.. Знаєте, пісня краща за фото, адже відтворюючи в плейлисті стару пісню, згадуєш все, що було й на душі стає тепло.Спогади гріють, ніколи не обпалюють і душать, пам'ятайте це!

І на останок хочу додати, що не треба обмежувати себе у чомусь... Це тільки дрібниці у порівнянні з тим, що ти можеш зробити.Головне, не ігноруй себе і своє Я. Знайди власне зернятко щастя й зрощуй його до великого баобаба :)